Поняття та джерела міжнародного морського права

ПЛАН

Тема 12. МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО

  1. Поняття та джерела міжнародного морського права.
  2. Правовий режим внутрішніх, територіальних та архіпелажних вод, а також прилеглої зони.
  3. Правовий режим відкритого моря.
  4. Правовий режим морських проток.
  5. Правовий режим виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу.
  6. Правовий режим морського дна за межами національних юрисдикцій.

Міжнародне морське право є однією з найдавніших галузей міжнародного права, що має свої корені ще в античному світі. Перші міжнародні норми морського права виникають тоді, коли держави починають використовувати морські простори для різних потреб (мореплавання, добування живих та неживих ресурсів тощо). Під час цієї діяльності держави вступають між собою у відносини, які і є предметом регулювання міжнародного морського права.

Міжнародне морське право – це сукупність міжнародно-правових норм, що визначають правовий режим морських просторів та регулюють міжнародні відносини з приводу їх використання.

Тривалий час ця галузь міжнародного права розвивалася як звичаєве право. Звичай не втратив свого значення в регулюванні міжнародних морських відносин і сьогодні, однак поступився своєю головною роллю міжнародним договорам. Переважна більшість цих договорів має універсальний характер і представляє собою кодифіковані міжнародно-правові документи.

Перша кодифікація міжнародного морського права відбулася в 1958 р. в Женеві на І Конференції ООН з морського права, коли були прийняті такі конвенції:

· Про відкрите море;

· Про територіальне море і прилеглу зону;

· Про континентальний шельф;

· Про риболовство і охорону живих ресурсів моря.

В результаті було кодифіковано низку принципів і норм морського права, що мали звичаєву основу, зокрема, принцип свободи мореплавання; свободи риболовства; прокладки кабелів та трубопроводів; польотів над відкритим морем; право мирного проходу іноземних держав через відкрите море тощо.

Зазначені конвенції зберігають юридичну силу і сьогодні для держав, що надали згоду на їх обов’язковість. Положення конвенцій в частині закріплених у них загальновизнаних норм міжнародного права повинні поважатися й іншими державами. Однак історичний розвиток, перш за все, поява багатьох нових самостійних країн, що розвиваються, науково-технічний прогрес та ін., зумовили необхідність формування нового міжнародного морського права. Крім того, на І Конференції з морського права не були вирішені з достатньою визначеністю такі питання створення і межі риболовних зон, переважні права прибережної держави щодо добування морських ресурсів та ін. ІІ Конференція ООН з морського права, що відбувалася в 1960 р. не була вдалою і не досягла поставленої мети – модернізації міжнародного морського права.



ІІІ Конференція тривала з 1973 по 1982 рр. і завершилася прийняттям Конвенції ООН з морського права 1982 р., яку підписали представники 159 суб’єктів міжнародного права. Конвенція набрала чинності в 1994 р. Україна ратифікувала її Законом від 03.06.1999 р. № 728-XIV. Конвенція представляє собою великий кодифікований документ, який місить більше 300 статей та 9 додатків і регулює майже всі питання використання морських просторів. Конвенція 1982 р. підтвердила і істотно доповнила положення конвенцій 1958 р. Зокрема, було визначено статус міжнародного району морського дна за межами континентального шельфу та режим розробки його ресурсів; введено нові види морських просторів: виключна економічна зона та архіпелажні води; розроблено інститут транзитного проходу суден через міжнародні протоки, які перекриваються територіальними водами держав та ін.

Незважаючи на прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 р., роль Женевських конвенцій 1958 р. як джерела міжнародного морського права не зменшується, оскільки досить значна кількість держав, в т.ч. і найбільша моська держава світу – США, Конвенцію 1982 р. не ратифікували, тому відносини з ними регулюються саме Женевськими конвенціями.

До джерел міжнародного морського права відносяться також Конвенція про міжнародні правила попередження зіткнень суден 1972 р.; Міжнародна конвенція про охорону людського життя на морі 1974 р; Міжнародна конвенція про пошук та спасіння на морі 1979 р. та ін.

Держави укладають також локальні багатосторонні чи двосторонні угоди з окремих питань використання і охорони моря. Наприклад, Декларація про континентальний шельф Балтійського моря 1968 р., Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р., Угода про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану 1996 р. та ін.


0003878014446157.html
0003909452260247.html
    PR.RU™